Київський зоопарк : історія створення

«Зоологічний сад – це найцінніше з усіх засновництв Київського Товариства Любителів Природи, його треба оберігати і прагнути до його розвитку».

(із звіту Товариства за 1910 рік)

«Зоологический сад не прихоть, не забава, не праздная затея праздных людей; зоологический сад одно из необходимых ученообразовательных учреждений. Как ботаник не может ограничиться одним гербарием, - ему нужен и ботанический сад, так равно и зоологу, кроме лаборатории и музея, необходим зоологический сад».

(из «Каталога Киевского зоологического сада за 1911 год» Э. Шарлеманя)

Виникнення зоопарку в Києві пов’язано з діяльністю Київського товариства любителів природи. Наприкінці 1906 року серед любителів природи Києва виникла думка заснувати Товариство любителів природи, 1907 року  було затверджено його Статут.

Восени 1908 року за ініціативою помічника присяжного повіреного Вінатія Андрійовича Бурдзинського – секретаря Товариства, було засновано Київський зоопарк. Він же – перший директор Зоопарку (1908-1928 роки). Першими особами, що подарували тварин і птахів та започаткували майбутній зоосад, були голова правління Товариства, професор М. А. Оболонський, члени Товариства І. І. Марр, А. А. Шумер і А. А. Ракович, капітан Добровольський, пан Хойнацький.

В березні 1909 року, на прохання Товариства, Правління Київського університету св. Володимира дозволило розмістити тварин у Ботанічному саду (сьогодні це сад імені академіка О. В. Фоміна). Кількість тварин і птахів постійно збільшувалася в основному за рахунок дарувань. Все це призвело до того що скромний звіринець розростався і став іменуватися «Зоологічний сад Київського товариства любителів природи».

Завдяки пожертвуванням і покупкам колекція зоопарку різко збільшилася. Наприкінці 1908 року в ньому було представлено 17 видів тварин і птахів, а на початку 1909 року – 22,  наприкінці 1909 року налічувалося 115 видів, через рік – 132 види, в 1911 році – 175 видів. 

В міру розширення зоопарку, збільшення його відвідування, все гостріше поставало питання про необхідність його виходу з університетського ботанічного саду і переходу на власну територію. Протягом 1911-1912 років призначалося п’ять термінів  виходу, але  зоопарку нікуди було йти. Нарешті, в травні 1912 року Київська міська дума відвела для потреб зоопарку в довічне володіння землі в ділянці по Брест-Литовському шосе. Для устаткування ділянки під зоопарк необхідний був час і значні кошти. Припускалося створити парк з лужками, алеями, квітниками, ставом, фонтаном, а між ними – клітки і вольєри для тварин і майданчики для дитячих ігор.

У 1913 році тварин і птахів почали переводити на нове місце. Таким чином, весь 1913 рік і початок 1914 року йшла підготовка до відкриття стаціонарного зоопарку (відкрився на початку квітня 1914 року). Необхідно було закінчити розміщення тварин, висадити дерева та чагарники, обладнати Музей бджільництва і пасіку, спорудити нові приміщення для звірів, акліматизаційний сад, акваріум, тераріум, пташник, кролятник тощо. Все повинно було перетворити зоопарк на кращий в Європі, але на заваді стала Перша світова війна і події 1917 року.

Роки Громадянської війни були дуже  важкими для Зоопарку.

В лютому 1919 року місто захопили більшовики, навесні Зоопарк було націоналізовано.

Після закінчення Громадянської війни і націоналізації Зоопарку почався новий період його історії. Значно поповнюється колекція тварин, було відкрито новий відділ – акваріум.

У період окупації Києва 1941-1943 років німці вивезли найцінніших тварин в Німеччину. Після визволення міста до кінця 1940-х років вдалося відбудувати приміщення та поновити колекції за допомогою зоопарків інших міст.У 1960-1970-х роках відбулася значна реконструкція та розбудова зоопарку.У 1968 році біля головного входу з'явилися знамениті скульптури левів і зубра, які стали символом зоопарку. Трохи пізніше було відкрито акватераріум, в 1976 році – побудовано комплекс для утримання приматів, а в травні 1982 року відкрито «Острів звірів».У 2017 році розпочато глобальну реконструкцію Київського зоопарку. Вона відбуватиметься поетапно на окремих ділянках.Київський зоопарк проводить найактивнішу в Україні соціально-гуманітарну, просвітницьку та наукову роботу.

Анисимов, А. Л.  Жизнь среди жизни  / Александр Анисимов // Киев и киевляне. Я вызову любое из столетий... : в 2 кн. Кн. 2 / Александр  Анисимов. – Киев, 2003. – С. 267-275 : ил.

Галайба, В. В.  Зоологический парк / В. В. Галайба // Из жизни губернского Киева : по материалам прессы XIX-XX вв. / В. В. Галайба. – Київ, 2015. – С. 224-226 : ил.

Карамаш, С. А починалося все із п'яти десятин землі...: київському зоопарку виповнюється 85 pоків / Сергій Карамаш  // Хрещатик. – 1993. – 26 тpав. – С. 8.

Ковалинський, В. Історія Київського зоопарку / Віталій Ковалинський // Янус нерухомість. – 2009. – № 23. – С. 26-27 ; № 24. – С. 24-25 : фото, іл.

Ковалинський, В. Історія Київського зоопарку / Віталій Ковалинський // Янус нерухомість. – 2010. – № 2. – С. 28-29 ; № 3. – С. 26-28 ;  № 4. – С. 26-27 ; № 5. – С. 30-31 ; № 7. – С. 28-29 ; № 8. – С. 28-29 ; № 9. – С. 28-30 ; № 10. – С. 26-28 ; № 11. – С. 28-30 : фото, іл.

Ковалинський, В. В. Київські мініатюри. Кн. 8 / Віталій Ковалинський. – [Київ] : Купола, 2009. – 334 с. : іл. 

Восьма книга «Київських мініатюр» відомого історика і письменника Віталія Ковалинського вперше розповідає про історію Київського зоопарку. 

Ковалинський, В. Київському зоопарку – 100 років! / Віталій Ковалинський. – Янус нерухомість. – 2009. – № 14. – С. 25 : іл.

Ковалинський, В. Хроніка київського зоопарку / Віталій Ковалинський // Київ і кияни : матеріали щорічної науково-практичної конференції. – Київ, 2009. – Вип. 9. – С. 81-83.

Кравченко, Р. С. Киевский зоопарк приглашает : путеводитель / Р. С. Кравченко, И. И. Смирная. – Киев : Реклама, 1983. – 96 с. : ил.  

Марущак, А. 110 лет миру животных : в Киевском парке для зверей гордятся историей, современными животными-звездами, хотят восстанавливать популяцию исчезающих видов и ждут конца реконструкции / Александр Марущак // Сегодня: киевский выпуск. – 2019. –17 апр. (№ 72). – С. 8-9 : фото.

Рибаков, М. З історії виникнення Київського зоопарку : (до 100-річчя заснування) / Михайло Рибаков // Київська старовина. – 2008. – № 6. – С. 125-146. 

Рибаков, М. О. Київському зоопарку 100 років (1908-2008) : нарис історії зоопарку в документах і матеріалах / Михайло Рибаков. – Київ : Фенікс, 2008. – 68 с. : іл. + 8 кольорових іл. 

Терно, В. С. Зоопарк  / Валентин Терно //  Растрепанные воспоминания о странном детстве  / Валентин Терно. – Киев, 2003. – С.140-144 : фото.

Усі джерела, що представлені в огляді, є у фонді відділу краєзнавчої літератури та бібліографії Публічної бібліотеки імені Лесі Українки для дорослих м. Києва.

Житлово-комунальне господарство Києва 100 років тому і сьогодні

Житлово-комунальне господарство - багатогалузевий комплекс, починаючи з житла, теплопостачання, водопостачання, водовідведення, благоустрою, доріг і мостів та закінчуючи іншими послугами. Проблеми житлово-комунального сектора сьогодні дуже хвилюють киян. Окрім того, існує неправильне уявлення про зв’язок якості комунальних послуг з оплатою за них та ін. У статті Артема Маслакова «Комуналка 100 років тому: електрика була безкоштовною, а водопровідна вода чистою» (КП в Украине. – 2019. – 15 янв. – С. 10.) висвітлюються складові побуту жителів столиці України в першій чверті ХХ століття. Перша світова війна, революція, 14 змін влади за три роки. Погроми, обстріли, продовольча криза, хаос, постійні міграційні процеси… Але життя продовжувалося. Городянам кожного дня потрібно було виносити сміття, обігрівати будинки, добувати їжу і воду. Незважаючи на всі ці негаразди комунальна інфраструктура міста працювала:

З КРАНА ТЕКЛА АРТЕЗІАНСЬКА ВОДА. Першу артезіанську свердловину в Києві пробурили в 1886 році, а з 1896 року добуту з-під землі воду стали змішувати з очищеною річковою і запускати в водопровід. У 1908 році в місті лютувала епідемія холери, і міська влада вирішила пустити в труби виключно артезіанську воду.

СВІТЛО БУЛО БЕЗКОШТОВНЕ, АЛЕ З ПЕРЕБОЯМИ. Того часу не тільки заможні мешканці, а й представники середнього класу вважали для себе життєво необхідним обзавестися яким-небудь електричним приладом. І як мінімум провести в будинок електричне освітлення. Але «електричний рай» закінчився з наступом смутних часів. Хоча електроенергію населенню відпускали безкоштовно (просто було незрозуміло, як стягувати належну плату), київські електростанції трималися з останніх сил.

ХОЛОДИЛЬНИКИ ТРИМАЛИ У ДВОРІ. Більшість городян користувалися льодовиками. Це невелике підземне сховище облаштовувалося у дворах і нагадувало сьогоднішні підвали. Заготівлю льоду для підземних сховищ робили в найтріскучіші морози.

ЗБИРАЛИСЯ БУДУВАТИ СМІТТЄПЕРЕРОБНИЙ ЗАВОД. Сміття в першому десятилітті ХХ століття було чи не головною проблемою міста. Професор Політехнічного інституту В. Іванов у своїй брошурі «Об удалении твердых бытовых отходов» (1915 р.) пропонував спочатку створювати станції з сортування та переробки сміття на сільськогосподарські добрива і спалювати в печах цегляних заводів, а вже потім будувати сміттєспалювальний завод.

З поданих нижче джерел ви можете дізнатися ще більше цікавих фактів та порівняти, яким було комунальне господарство міста сто років тому і тепер:

100 років тому:

1. Макаров, А. Благоустройство старого Киева / А. Макаров. – Киев : Sky Нorse, 2017. – 192 с. : ил. – (Серия "Мир киевской старины" ; кн. 2).

Друга книжка відомого письменника Анатолія Макарова з серії "Світ київської старовини" - яскрава і захоплююча розповідь про непростий процес благоустрою Києва на рубежі XIX і XX століть. Книжка дає вичерпне уявлення про те, як місто набувало знайомий нинішнім його жителям вигляд - як забудовували Великий пустир, прокладали перші регулярні вулиці на місці земляних валів, гір і ярів, розбивали перші бульвари і парки та планували місто, враховуючи його унікальний ландшафт; про долю природи і дерев-довгожителів. Читач дізнається безліч кумедних, рідкісних, а часом і шокуючих фактів про повсякденне життя київських обивателів; про перипетії впровадження звичних нині газу, водопроводу і холодильників; про те, як перетворило життя поява залізниці, телеграфу і трамвая; а також про непрості стосунки киян з тваринами: кіньми, бродячими і домашніми собаками, співочими птахами і поштовими голубами.

2. Кобзар, В. В. Водовідведення Києва від першого проекту до сьогодення, 1894-2010 / В. В. Кобзар. - Київ : Інтерпрес, 2010. – 216 с. : іл.

Книжку видано з нагоди 115-річниці заснування однієї з перших в Україні повної роздільної системи каналізування м. Києва (1894-2009 рр.). У цьому виданні мова йде про історію виникнення і подальший розвиток господарсько-побутової мережі каналізації міста від першого проекту до сьогодення. Коротко висвітлено також сучасний стан та перспективи розвитку цієї галузі міського господарства. Опис першого проекту каналізування міста наведено у вигляді окремого репринтного видання. Книга містить ряд нових виявлених матеріалів з історії каналізування Києва, а також альбом типових для міста перерізів каналізаційних колекторів великих діаметрів та інших додатків. Видання призначене для працівників водопровідно-каналізаційного господарства, а також для всіх, хто цікавиться історією цієї галузі в Києві.

3. Дворники, солдаты и арестанты трудились с утра до вечера, убирая вручную снег на улицах : в зимнюю пору киевские дома поражали обилием тропических растений // Факты и коммент. – 2007. – 25 янв. (№ 14). – С. 10 : ил.

4. За очисткой города от снега следили полицмейстеры, которые с утра делали пешие обходы улиц : зимой Киев содержался в порядке – несмотря на то, что никакой снегоуборочной техники еще не существовало // Факты и коммент. – 2010. – 20 февр. (№ 32). – С. 12 : ил.

5. За работу ледобоев брались крепкие парни, привыкшие трудиться на ветру и морозе : на старой киевской фото-открытке можно увидеть Владимирский (а тогда Александровский) спуск зимой. В конце XIX столетия это была важная транспортная артерия города… // Факты и коммент. – 2011. – 9 янв. (№ 9). – С. 12. : ил.

6. Електрофікація та теплопостачання. КРЕС та ТЕЦ Південно-Західної залізниці - головні підприємства енергосистеми Києва передвоєнного часу // Ієвлева, В. П. Пам'ятки індустріального розвитку Києва кінця XIX - першої третини XX століття / Валерія Ієвлева. - Київ, 2008. - С. 119-128 : іл.

7. На глазах испуганных горожан уличные газовые фонари превращались в гигантские факелы, полыхавшие всю ночь : основатель первой газовой компании в Киеве потерпел крах из-за того, что в погоне за прибылью ввел непомерно высокие тарифы для населения… // Факты и коммент. – 2006. – 22 нояб. (№ 217). – С. 12 : ил.

8. После того как на Крещатике во время наводнения погибла целая семья, в центре города запретили делать оконные проемы на уровне тротуаров : в старину жители Киева несколько раз в году переживали затопление // Факты и коммент. – 2008. – 7 авг. (№ 143). – С. 12 : ил.

Сьогодні:

9. Кобзар, В. В. Водовідведення Києва від першого проекту до сьогодення, 1894-2010 / В. В. Кобзар. - Київ : Інтерпрес, 2010. - 216 с. : іл.

10. Лиховид, І. "Енергія" на межі катастрофи? : Києву бракує потужностей для переробки власних відходів, і навантаження столичного сміттєспалювального заводу може обернутися лихом, вважають експерти / Інна Лиховид // День. - 2016. - 1-2 лип. (№ 113-114). - С. 19 : фото.

11. Лиховид, І. (Не)безпечна "Енергія" : на столичному сміттєспалювальному заводі запевняють: переробка відходів, зокрема львівських, не становить жодної загрози для киян. Екологи заперечують / Інна Лиховид // День. - 2016. - 8-9 лип. (№ 118-119). - С. 19 : фото.

12. Мамчур, Н. Горячая вода и тепло: все по-новому : "коммуналка" для киевлян - что меняется и куда обращаться / Наталья Мамчур // Сегодня: киевский выпуск. - 2018. - 17 мая (№ 84). - С. 8 : фото.

13. Ольшанський, В. ROCHEM: очищення сміття та довкілля : іноземна техніка прискорила переробку токсичного фільтрату на полігоні побутових відходів № 5, створюючи умови для його подальшої реконструкції / Валентин Ольшанський // Хрещатик. - 2018. – 31 січня (№ 12). - С. 1 : фото.

14. Чугаєвська, Д. Від сміття до гарячої води у крані : кореспонденти "Вечірки" дізнавались, як працює столичний сміттєспалювальний завод "Енергія" / Дарина Чугаєвська // Вечірній Київ. - 2015. – 18 черв. (№ 24). - С. 5 : фото.

Усі джерела, що представлені в огляді, є у фонді відділу краєзнавчої літератури та бібліографії Публічної бібліотеки імені Лесі Українки для дорослих м. Києва

Історія київського водогону

До появи водогону кияни користувалися великою кількістю джерел і малих річок, а також різноманітністю ландшафту. Приклад тому - фонтан Самсон (раніше - Феліціал), який живився водами підземних джерел Андріївської гори. При будівництві метро на Подолі археологи виявили залишки дерев'яних труб - подоби водогону, в який вода подавалася природним способом, стікаючи з пагорбів. Для учнів Київського військового училища в цистерну за допомогою парового насоса закачували воду з озер і Либеді.

Кияни користувалися джерелами і колодязями. Загальна кількість місць забору води на кінець 18-го ст. досягала трьох сотень. Якість води залишала бажати кращого, вона створювала загрозу отруєнь і поширення епідемій. Дощові води стікали по горбах в яри, несучи з собою нечистоти вигрібних ям. Все це входило в землю, потрапляло в джерела неглибокого залягання і дрібні річки. Тому заможні верстви населення замовляли доставку води з чистих джерел, що знаходилися за межами міста. Але навіть для побутових потреб багатьом городянам доводилося платити за воду: жителям Печерська її нерідко тягали з Дніпра паломники, розплачуючись таким способом за постій, існувала професія «водовоз» і навіть пожежники нелегально підробляли на доставці води. Відро річкової води у водовозів коштувало дві копійки, стільки ж коштував кілограм хліба, а вантажник в порту за день заробляв 75 копійок. Водовози, що мали коня і велику бочку, заробляли до 60 рублів на місяць, вдвічі більше за постового і навіть за кваліфікованого технічного працівника, заробіток якого становив близько 50 рублів на місяць.

Ідею спорудити водогін в Києві належить генерал-губернатору І.І. Васильчикову. На час її оголошення у 1858 році система водопостачання функціонувала вже у Москві та Одесі. У пресі з'явилися повідомлення про створення відповідного акціонерного товариства петербурзькими домовласниками. Для будівництва київської системи знадобилося б 250 тисяч рублів сріблом. Від ідеї відмовилися градоначальники - Дума вважала, що гроші потрібніші для інших справ. Через вісім років, в 1865 році ту ж ідею повторно запропонував вже генерал-губернатор Н. Н. Анненков. На цей раз так само зреагували домовласники, які на своїх зборах вирішили, що вигоди від водогону будуть неспівмірні з витратами на проведення робіт та потребуватимуть дуже великих затрат на утримання.

Хто зна, скільки б тривали дискусії між губернською та міською владою і домовласниками (а по суті - бізнесменами) міста, якби не інженер-капітан Аманд Струве, на рахунку якого вже було будівництво залізничного моста через Дніпро, системи газового освітлення вулиць і перших трамвайних ліній. Після дебатів в Контрактовому будинку в 1869 році пропозиції Струве були прийняті, але контракт з інженером Міська дума підписала лише через рік. Першими воду отримали будинки на Хрещатику, Олександрівській (вул. П. Сагайдачного) та Васильківської вулиць, на Бібіковському бульварі (бульвар Т. Шевченка) - 1 березня 1872 року. Воду забирали з Дніпра біля пам'ятника Магдебурзькому праву, а в міському саду з'явилися дві водонапірні башти. У них же знаходилися житлові приміщення для доглядачів, при чому з електрикою і телефоном, що було доступно переважно комерційним закладам і заможним домовласникам. Передбачалося, що вода буде заводитися в садиби, в будинки і квартири, а також будуть водорозбірні крани на вулицях міста, басейни для фонтанів і крани для отримання води під час пожеж. З фонтанів воду для особистих потреб можна було брати безкоштовно, але тільки відрами. З водозабірних кранів можна було набирати бочками: за ємність в 20-25 відер - 5 копійок, за 45-50 відер - 10 копійок. Таким чином, відро коштувало чверть копійки, порівняно з двома копійками в минулі часи. Зручності в будинку обходилися значно дорожче: за ванну кімнату господар садиби платив 5,4 руб., за ватерклозет - 5 руб. Плата стягувалася за наявність коней та екіпажів в садибі, за пожежний кран і полив саду. Через дорожнечу, а також побоювань розвитку вогкості в приміщеннях, господарі домоволодінь не надто активно підключалися до водогінної системи. Якщо в перший рік це було 83 садиби, через два роки - 147, через п'ять років - 270, тоді як загальна їх кількість сягала 5000.

В останнє десятиліття XIX століття водогоном користувалися вже 2000 садиб і десятки тисяч киян. Води почало не вистачати. З'явилися приватні водопровідники, які постачали в квартири артезіанську воду. Самовільно бурили свердловини і деякі місцеві підприємства. На початку XX століття станція з фільтрами на Олександрівському узвозі теж перестала справлятися зі своїм завданням - вода в Дніпрі ставала все більш забрудненою. Києвознавець Анатолій Макаров у своїй книзі «Мала енциклопедія київської старовини» привів повідомлення видання «Київська іскра», 1908 р . про те, як один з місцевих професорів провів випробування якості води з крану своєї ванни, зав’язавши його чистим рушником та пустивши струмінь води. За півгодини в рушнику виявилося близько напівфунта мулу і три п'явки. У той же рік по київських трубах пішла виключно артезіанська вода. А саму водогінну систему місто отримало у власність у 1914 році.